інколи ненавиджу себе за те, що не можу вирішити, що саме мені потрібно, не можу вирішити, що робити дальше, не можу впоратись з тим, що сама себе заганяю в глухий кут.. .не можу вибачити собі те, що так і не навчилась пробачати, відпускати і миритись з ситуацією..я ж прекрасно розумію, що все, що я роблю, я роблю заради того, щоб показати іншим, що я сильна, проте це зовсім не так..нема ніякої сили, тільки оболонка, тільки радість і усмішка на обличчі, які чим раз, тим більш фальшиві, все більше болю і більше відчаю..заради чого? не знаю, просто хочеться бути незламною, вільною, незалежною, завжди посміхатися так, щоб нікому навіть на думку не могло прийти, що за всім цим ховається велика і бездонна пустота..