☻

Не залишатись у минулому,
Бо - скільки можна душу рвати?
Не озиратись, але й не втікати…
Спокійно йти - обрАзи всі забули ми.

Та пам'ять не сприймає забуття,
І плачеш у подушку, тяжко схлипуєш.
Немає вже в минуле вороття,
Але й не бачиш, як в майбутньому ти дихаєш…

Стискає спазм порожні груди…
Не серце - камінь всередині.
Навколо ж не тварини, - люди!
Чому ж тут від самотності я гину?

І де набрати тої сили,
Щоб посміхатися крізь сльози?
Іти в політ на повні крила -
Бо у житті бувають грози…

Уміти поміж хмарами шукати сонце,
Воно ж завжди утішить і зігріє.
Не закривати для чудес віконце,
Хоч серце від страждань ридає й мліє

Бо прийде день і прийде та година, -
Забудеш ніж у серці й біль зі зрадою.
Адже в житті людина для людини
Завжди була найкращою розрадою.

Ти лиш дозволь собі відкрити очі,
І роззирнутися у пошуку підтримки.
Бо справжній друг десь жде, і дуже хоче
З тобою поруч бути все життя, а не хвилинку.