Сьогодні якийсь особливий день. Я не знаю чого, але я сьогодні не встала на першу пару, на другу, на третю, просто не могла піднятись з ліжка. Споко, це були виклади. Але піднялась все-таки на чвічєня. Слухала улюблену музику в автобусі, як завжди не заплатила за проїзд :) Це все доволі весело, до речі.
Потім пішла на пару, і там сиділа, слухала собі на парі викладачку, яка має всі гаджети від apple. Да-да. буває таке.
Мені подобається моє життя в Любліні. воно не таке, яке я б собі хтіла б, але все-таки, таке воно вже є яке є. і все мене вроді влаштовує. Те, шо я маю проблеми з собою, то вже моя справа. То таке… Я думаю, шо все вирішу колись. З часом..
Сьогодні я зустрічалась з Хішамом. Милий такий він. не такий, як в клубі, якийсь такий цікавй. розказував там мені шось. Але я не можу. Якби він би був наприклад, з іншої країни, чи національності. А так я не можу, просто не можу так просто когось обманювати. Для того, шоб зустрчатись, мені треба якісь почуття. Мені здається. ніхто в цей момент мене за язик не тягне, шо шось може бути, але не на все життя очивішьчє. І тут в мене зароджується друга думка, яка походить від попередньої власне.
Теорія кохання: кохання - це така хвороба, яка тебе просто заносить. Ти просто можеш іти по вулиці, і побачити якусь людину, яка тобі взагалі може не подобатись, але ти поринаєш в таке болото(!) під назвою "кохання", шо тебе заносить дуже і дуже. Ти починаєш думати про людину днями і ночами. Особисто в мене так. Мені треба розділяти життя на періоди, один з яких буде приділений коханню. Вот як в мене. Нічого з цим зробити я не можу. Може це просто захоплення довготривале. Може це просто егоїзм, і самолюбивість, а може дісно я любила колись.
Але з Славіком це було просто так, типу віддавала все шо мала, але воно нікому нафіг треба не було. Вот, і ісля того в мене були пригоди, гіркий досвід з паном з Польскі, який мен ідав величезний досвід, в всіх сенсах. Наспрвді в всіх. Мені було дуже боляче, але воно того варте. житєвий досвід…