Уяви, це верх. Така вершина хмарочосу. І оця невеличка квартира належить тільки тобі і іще декільком людям, яких ти любиш. Це верх. Сюди не дотягається суєта і всі решту турбот. Сюди не доходить біль сказаних слів і вчинених зрад, вони покидають тебе ще напівдорозі сюди ліфтом. Ти відчуваєш, що ця атмосфера в кімнаті вдихається і видихається, як повітря, але густа, лагідна, хороша і реальна. Кожного в цій кімнатці з вікном у світ ти можеш (і хочеш) обійняти ти любиш (і будеш) любити ти зробиш (і навіть всоте і далі) для них все. Бо ці душі, що гріють тебе щоосені і (про) від(а) уть тебе навіть на відстані леліють тебе. ніжно. З ними це слово стає ключовим. і заключним. Цих людей ти ховаєш у нагрудних кишенях і не показуєш нікому (хіба тим кого так само любиш) Цих істоток ти відчуваєш. І коли хто з вас несповна розуму, то ви готові ділитися. бо завжди комусь чогось не вистачатиме, просто головне, коли є що віддати. а нам є