Я забуду тебе… Рано чи пізно… Але забуду… Забуду, подих, губи, очі до божевілля красиві… Забуду… І стане краще… Це станеться тоді, коли я найменш буду готовий до цього… Але це станеться… І тоді я зрозумію, що мене байдуже де ти і з ким… Переболітиме… Перегорітиме… Саме тоді, для мене назавжди пропаде слово "МОЯ"…. Моє серце не, завмиратиме при твоєму імені… Тоді коли я знатиму як назву свою дочку, в майбутньому… Забуду тоді, коли згадуватиму тебе з посмішкою… Але не з болем у серці… Смішно… Таких як ти багато… Але я помічаю лише тебе… Ніколи не задаватиму собі питання: "Чому так сталося? Хто винен? " А коли вже й задам… Ось відповідь: " Томущо, так було потрібно, і далі мене чекає хтось кращий…"