Чому люди плачуть? Нас покидають близькі люди. Нас зраджують. Нам роблять боляче.
Є і сльози радості. Але в останній час я бачу сльози матерів, сестер і дочок, які плакали від того, що відбувається у нашій країні, а саме в Києві. Але це не сльози жалю чи відчаю, ні. Це сльози співпереживання і підтримки, гордості і захоплення, віри і надії. Разом з тим, я бачила в них лють і презирство до тих, хто приніс горе в нашу багатостраждальну Україну.
Майдан. Звучить широко, просторо і велично. Саме він в Україні з давніх давен був місцем, де збиралась громада села, міста чи містечка, щоб вирішити нагальні проблеми, провести козаків в похід, зустріти гостей. Тут – ярмаркували, веселились і тужили. З плином часу це слово призабулось. Традиції стали дещо інші. Здавалось все це залишилось тільки в історії. Але раптом знову – всі на Майдан. Значить, ще не вмерла Україна, її слава і воля! Україні повстала. Повстала в 21 столітті на 3 десятку незалежності. Чому? Проти кого і чого? І за що повстала? Дати об»єктивну відповідь на всі ці запитання зараз неможливо. Історики стверджують, що для того, щоб оцінити якусь подію потрібен час в 50-100 років. Можливо, це так. Але мені здається, що на одне запитання я зможу дати відповідь точно. Українці повстали тому, що прагнуть Свободи. Ми велика європейська держава, яка має свою славну, давню історію. Наша мова одна з наймилозвучніших в світі, культура України – це неоцінений скарб світової цивілізації. Я не знаю в світовій історії нації, яка б заплатила таку велику ціну за свою незалежність і свободу. І от, коли здавалося б, ми стали на шлях незалежного, демократичного розвитку, на нашу свободу нахабно і цинічно посягнути. Посягнутли ті, хто при владі. Виявилось, що ця влада - не українська, не патріотична, не чесна, бандитська. Її довго терпіли. Такі ми є – терплячі, толерантні, аж занадто. І от, коли в нас забрали маленьку надію приєднатись до європейських цінностей і західної демократії, розвернули розкрадену країну в обійми Московії – нація повстала. Що таке «дружба» з північною сусідкою ми знаємо добре. Не дай Боже знову.
Майдан в наш час набув значно ширшого значення. Це не тільки Київ. Майдан – це вся Україна. І що найбільше тішить і вселяє надію, це те, що на передових його рубежах - молодь. Це ті українці, що народились вже в незалежній державі. Вони готові боротись до перемоги. «А жертви?», - ви запитаєте. Жертв буде ще немало. Так, видно, розпорядився сам Господь, що свобода мусить оплачуватися ціною крові. Тому то люди так дорожать волею.
Я вірю, що моя держава з таким народом має майбутнє! І не дивуймося, що шлях може бути тривалим - заради великої мети треба його пройти.
То ж слава Україні і її новітнім героям, що на українському Майдані промовляють словами нашого Великого Пророка:
І вам слава, сині гори,
Кригою окуті.
І вам, лицарі великі,
Богом не забуті.
Борітеся — поборете,
Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая!