О, це неймовірне і давно забуте відчуття, коли тобі щось сниться. Точніше, не щось, а хтось. Набридло, засинаючи, тікати у невідомий чорний квадрат, який нічим не кращий за реальність. І тут несподіванка - я таки подивилась короткометражку зустрічі, яка можливо колись відбудеться. Тепер можна постраждати через те, що вона наврядчи колись відбудеться, не в найближчому часі точно. Бо моя підсвідомість і реалії так тісно пов'язані. У снах я бачу те, що ніколи не побачу поза ним. Цим самим вона кидає мені виклик, мовляв, "Страждай, Інна, страждай".
Уявити тільки моє щастя, коли сон здійсниться. А поки що цього сну мені вистачить на найближчі пів року. Безсоння.