- " Чорні штани давно набули особливого сірого кольору, який утворюється - Кароліна знала це - від багаторічного носіння, і не так від того, що інших немає, скільки від особливої любові саме до цих, найзручніших".
- " Кароліна хапається за несподівано-дивну думку, яка невідомо звідки виринає у голові: "Я листочок на дереві".
- " - Надовго до Києва?
- Як вийде, - ухилилась від відповіді Кароіліна, а подумки, для себе, додала: "Назавжди". - " Вона вже знала, що ніколи не забуде цієї вечері в купе, і цього відкриття, у якому не зізналася б нікому".
- " Дивно було лежати із заплющеними очима на відстані руки від чоловіка, з яким познайомилась годину тому. Як то чужі люди, що випадково опиняються поруч, ось так засинають удвох в купе, за зачиненими дверима".
- " Які щасливі люди тут живуть, он за тими вікнами триповерхового будинку небаченої краси. І за всіма сусідніми - теж. В усіх цих будинках.Тим пестунчикам долі достатньо підійти до вікна, щоб побачити те, від чого їй зараз перехопило дух - срібну поверхню Дніпра, зелений видовжений острів посеред затоки, білі кульки ліхтарів у чавунних кошичках на високих підставках. Цей краєвид - продовження домівки кожного з обраних, він належить їм, як гігантський передпокій до оселі щасливчика, і в цьому передпокої переважають три фарби - срібло, золото, лазур".
- " Мій брат, - повторила Кароліна подумки, - ним неможливо не захоплюватись".
- " Зовсім не романтична була хвилина. Але саме з неї почався новий відлік у житті Кароліни".
- " - Це горілка?
- Ображаєте! Хіба я можу запропонувати дамі горілку?.. Це чистий спирт! " - " А з втікачами немов стався напад егоїстичного підліткового піднесення, коли відганяєш від себе думки про те, що вдома хвилюються і не знають, де ти, а вже пізно, і ти не даєшся чути, а тебе несе й несе, і всі неприємні розмови та з'ясування відкладаєш на потім. Якось воно буде!"
- " Усе, що було дотепер, залишається у минулому. Що їх чекає завтра, невідомо. А сьогоднішній безкінечний день усе триває і триває".
- " Одного разу, щоправда, Олег назвав Кароліну Зоєю - і сам налякався. Вона завмерла, він рвучко підійшов, обійняв, притиснув до себе. Стільки років це ім'я було в нього на язиці, вона зрозуміл, чому воно вирвалось, хоча настрій на деякий час було зіпсовано".
- " Пиво було холодним і залишало після кожного ковтка слід на бокалі - білу рівну рисочку, м'ясо - соковитим, музика - зворушливою, а чоловік навпроти - бажаним, і Кароліна відчувала себе цілковито щасливою у ці хвилини. Їй було байдуже, де бути, аби з ним поруч".
- " Бо таке життя: будуєш плани на завтра, жартуєш з товаришем, засинаєш, відчуваючи поруч шовковисте плече, певний цієї миті, що тебе теж люблять. А цей вечір може бути останнім у твоєму житті".
- " У житті повнісінько неймовірних збігів. Тільки не всі їх помічають".
- " Він завжди мав на неї неабиякий вплив. Може, тому й не відповідала на його дзвінки, бо остерігалась потрапити в колишню залежність".
- " Такі дивні паралелі часом у житті трапляються". Ще більш дивні, ніж ви собі можете уявити, подумала Кароліна".
- " Мабуть, депрессія, в існування якої так важко вірилось ще кілька місяців тому, виглядає саме так - коли лежиш, прокинувшись, і не хочеш вставати. Так би наплнула подушку на голову - і щоб ніхто не рухав, не озивався до тебе".
- " Але правда полягала в тому, що вона не хотіла позбутися цієї залежності, бо якби захотіла - поставила б крапку".
https://www.livelib.ru/book/1000565409