Ти, як гіркий присмак чорного шоколаду. От з одного боку - несмачно, але потрібно. З іншого терпко, міцно та знову ж таки - потрібно. Ти не з тих, що прикладають до рани, не із серця, а для душі. Такий собі непотрібний, жаданий проблиск пристрасті всередині. Жадібно прагнучи твою душу, плутаєшся у власних думках. Є люди, що назавжди, а ти щоб розвести вогонь всередині. Таке собі правило, котрого не дотримуєшся. Такий собі шматок пристрасті, викид адреналіну. От хочеш і все. Хочеться відчути твою атмосферу, поринути в сяючий блиск твоїх очей і загубитись там. Хоч на декілька ночей, декілька днів-таємниць, прихованих зустрічей, та гарячих закутків наодинці. Такі речі інколи виринають в голові і не дають мислити. Мислити розумно. Хочеться кинути все, поринути в твої палкі обійми, зізнатись в потребі, та сісти в машину і давити на газ доти, доки не опинишся десь далеко від місця, де тебе всі знають. Так буває у житті. Ти не для серця, а для душі. Ти, та часточка, котрої бракує. Ти не з тих, кому хочеться поплакати на плечі, а з тих, кому хочеться зірвати сорочку з плечей і відкрити всі свої найтемніші таємниці. Так буває в житті. Варто думати головою. А може ризикувати?