Новорічна ностальгія. Здається, потрібно завмирати, очікуючи нового дива, а ти сидиш і згадуєш, що було. Було багато, можливо, навіть надто… Та сміх і сльози душать одночасно в цей момент. Спогади не навчились полишати нас, а ми не вміємо від них позбуватись. Хочеться побачити, почути, пережити певні миті, хоч і усвідомлюєш, що не можна чи навіть не потрібно. Дорогі, рідні, "твої" люди. Так? А чи всі ті ж залишились? Чи, скоріш за все, певні з них просто пішли з часом і є нові, які чують від тебе теплі слова. Так, я не сперечаюсь, ти пам'ятатимеш всіх, хочеш того чи ні, але не повернеш. Є ймовірність, що колись обставини зведуть вас та чи буде ця зустріч все ж такою, як в тих моментах, що зараз сидиш і згадуєш? Відшукати б своїх людей. З якими гратимеш в життя в одному ритмі, на одному боці. З якими житимеш, а не існуватимеш. З якими робитимеш, а не хотітимеш. Відшукати і залишити назавжди. Шукайте. А відшукавши - бережіть…