Скільки фальші в буденному житті. Ми посміхаються, а потім кидаємо ніж у спину. Ми готові відати життя за щось або когось, але тільки на словах. Нам здається, що це нормально. І триватиме вічність. А який термін придатності у слова "Вічність"
Напевно доти, поки з нами не вчинять так само.
Саме тоді ми розуміємо наскільки це боляче.
В саме такі моменти, ти розумієш, що не живеш, а просто існуєш. І настане час коли захочеться жити.
Жити, відчуваючи смак щастя. Радіти не на публіку, а щиро.
Говорити те, що думаємо, а не те що хочуть почути.
Бути справжнім.
Не всі на це спроможні.