Про те, що бУло -не розкаже книжка,
ніхто і не згадає ні на мить,
лише здаля заплаче тихо скрипка
і десь глибоко в серці заболить…
Про те, що буде - знає тільки небо,
і час, що відпливає кораблем.
На цій землі усе, що ми беремо -
в кінці путі те ж саме й віддаєм.

Життя людське - немов політ пташиний,
з долонь землі ми дзьобаєм знання,
на крилах мрій літаєм що є сили…
Сьогодні є ми, завтра - нас нема.
Шукаєм щастя, рвем останній чобіт
і поспіхом крокуєм по землі,
а маєм те, що зветься словом "досвід" -
багатство й мудрість нашої душі…

І все, що бУло, є, і все, що буде
не відкорегувати нам, на жаль.
Як легко в цім житті зникають люди,
як важко проводжати їх у даль.
Чому так невблаганно все минає?
Кого спитати? Все навкруг мовчить.
І тільки скрипка плаче, наче знає,
що все життя - це мить, єдина мить…