Не розумію людей, які йдуть вчитись в ВНЗ на спеціальність, яка їм геть не до душі. Особи, які терпіти не можуть математику, поступають на математичні спеціальності, а ті, які не люблять гуманітарій, ідуть на історичний, юридичний факультети чи тому подібне. Навіщо ви так робите? Замість того, щоб 5 років займатись чимось корисним, тим, що вам буде подобатись, ви піддаєте себе нестерпним мукам, ви просто даремно викидаєте 5 років свого життя.
Одні говорять щось типу "мені байдуже де вчитись, аби вдома не сидіти." Як так? Як це вам байдуже? Це ваше життя, майбутнє. Невже ви хочете так багато часу вчити щось не цікаве, а потім все життя працювати на роботі, яку ви будете ненавидіти?! Так не повинно бути, адже, якщо ви любитимете свою роботу, вона вам буде цікава, то ви досягнете певних висот, будете кваліфікованим спеціалістом і будете заробляти великі кошти, а не працювати на встановлений мінімум на нелюбимій роботі. Як казав один з вчителів моєї школи: "Немає нічого гіршого, ніж робота, яку ви не любите. Тому думайте перед тим, як будете вибирати факультет, на який поступатимете."! ДУМАЙТЕ, прошу вас. Ви ж самі жалітимете потім, що байдуже віднеслись і зробили дурницю.
Але це ще не найгірше. Є люди, які говорять "Я пішов(ла) сюди вчитись, тому що мені так сказали батьки\друзі\рідні (чи ще хтось там) ". Як ви можете довірити своє життя, все своє майбутнє іншій людині? Яке хтось має право щось вирішувати за вас, навіть якщо це ваша мама чи тато? Хтось міг би сказати "Я ще малий(мала) і я не міг(могла) сам(а) вирішити куди поступати. Батьки КРАЩЕ знають, що мені робити" Люди, які так думають чи говорять, ви адекватні? Це людина в 16-18 років не може оприділитись, що вона хоче від цього життя, в неї немає ніяких нахилів, ніяких вподобань, вона нереально пасивна особа, нічого не знає, нічого не може. Ну звичайно, легше ж дозволити комусь вирішити за себе, ніж оприділитись, чого ти хочеш сам(а). І оця частинка "батьки краще знають", ви впевнені, що вони знають краще? А ваші батьки знають, що ви вживаєте алкоголь на дискотеках, чи те, що ви курите? Ваші батьки знають, яку музику ви слухаєте, які жанри фільмів вам подобаються? Вони знають кого ви вже так давно любите? Вони знають як ви поводите себе в компанії друзів? Вони знають, яким(якою) ти є насправді? Те, якими вони бачть вас вдома і той шматок інформації, яку ви дозволяєте їм про себе дізнатись - це не складає навіть половини сутності вас самих. То чому ж ви говорите, що ці люди вас знають?
В кожного з нас в майбутньому також будуть діти. Коли ви якось ввечері будете сидіти, дивитись на свою дитину і вам раптом прийде думка в голову, що ви знаєте про свою дитину ВСЕ, згадайте себе в їхні роки і подумайте чи знали ваші батьки про вас ВСЕ. І знайте, що не дано, мабуть, знати своїх дітей досконало. Тому, вчіть дітей своїх самим вибирати свій життєвий шлях, те, де вчитись, з ким одружуватись, що купляти. Адже хто, як не вони, знатимуть сабе нейкраще. Хто, як не ви, знаєте себе зараз найкраще. Нехай це буде ВАШ вибір в ВАШОМУ житті. Будьте самостійними, думайте головою!