Все частіше порівнювала людей з дверима. Знайомишся з ким-небудь і бачиш симпатичні дверцята з мідним номерком із завитками. Відкриєш, а за ними крихітна кімната три на два. Поговорив з людиною п'ять хвилин і відчуваєш, як тісно в її товаристві, як нудно серед поличок з квітковими горщиками і плюшевих ведмедів. А буває навпаки - відкриєш обшарпані двері, а там всесвіт: комети, планети, чумацький шлях… Але таких мало. Зазвичай за дверима або коридор - вузький і довгий, або стіна. Скільки в неї не стукай - нічого крім глухої цегляної кладки не побачиш.