Ще пам"ять минулі обрАзи колише,
та я не шукаю вбиваючих слів -
вони найколючіші і найстрашніші,
коли вимовляє їх той, хто любив.

Я знаю слова - смертоноснії стріли,
що замість мішеней влучають в серця,
злітають із вуст, обпікаючи тіло,
надовго, можливо й на ціле життя.

Я знаю і ті - вітрюгани скажені,
що здатні усе зруйнувати за мить;
я можу наповнити ними кишені
й жбурнути у душу твою - хай болить!

Я знаю слова - невщухаючі зливи,
що гасять пожежу в гарячих серцях,
від них ти відчуєш себе нещасливим.
Хай скаже хтось інший їх, тільки не я!

Навіщо слова, що під ребрами тиснуть?
Невже я платитиму болем за біль?
Немає резону вбивати навмисно
людину, яку так безмежно любив…

Я просто мовчала - ні менше, ні більше,
втопивши слова у найглибшім з морів…
Сказав ти мені, заглядаючи в вічі:
" Ти знаєш…Мовчання - страшніше від слів… "

Я просто пішла, не промовивши слова,
сховавши нездІйснене вбивство під плащ.
Мене проводжала зоря вечорова,
І тихе, далеке відлуння - ПРОБАЧ…