Сьогодні знову у мене таке було. Сиджу я на лавці з подругою, справжньою подругою, хорошою. Спільні інтереси, думки, цілі. Яку можна назвати справжнім другом! П"ю свій улюблений швепс і їм улюблене печиво з шоколадом "тортинка". І одне з найпрекрасніших занять: слухаю живу музику(хлопці навпроти грали пречудові пісні, улюблені!!!) і годую голубів. Легкий вітерець і сідаюче сонце. Що може бути краще? І я почула його спів нажива. Господи, цей хлопець божественний, який ж в нього голос! Це той самий, я чула його спів по телефону, коли з подругою говорила. Колись давно він грав в районі там-таму під вікнами. Мар"яна аж крикнула коли почула його! Жаль Насті не було. Мій социофобський страх, я здерла 2 грн і свої 3, одною 5 поклала в ту баночу, а там як раз позбирались люди і на мене дивились. Не люблю я такого, от не знаю. Спершу таааак не по собі, а потім відчуваєш себе… людиною? Щось таке.
Я рада, що в мене є батьки, дідусь, що все добре, найкраща у світі сестра і непогані друзі. Та ще й хлопець є, напівставки найкращий друг! Мені неодноразово казали, що я гарна і розумна на свій вік. По оцінках теж не тупа надто.(Це я не викабелююсь ;) ) Просто розумію, що я щаслива. І ви всі щасливі. Це я розумію з кожною бідою все більше, що трапляється навколо мене.
Наш Луцьк такий тісни. Сім"я померлого однокласника мого тата розбилась в аварії насмерть. Жінка і двоє діток. Щемлиться серце від одної думки. А взнала я і повідомила мого тата від подруги! Одна з дочок - її паралель, була її паралеллю… Реакція моїх батьків була така печальна. Сльози та й годі. Сумна історія в цієї сім"ї, але про це не варто тут писати, все що знаю не буду виливати.
І ще я заскучилась за дідусевим "Олюсінька", я чекаю, коли він вже буде здоровеньким і його випишуть з лікарні! Як я на це надіюсь!!!
І все більше переконуюсь в фразі "Скажи мені хто твій друг і я скажу хто ти". Начебто дурість, але так і є. Невиховані мажори, за яких ще й соромно.
А я проста. Проста і щаслива!