А тепер серйозно.
Ще зовсім недавно я просто обожнювала вилазити на кришу 16-поверхівки будинку ввечері і звідти спостерігати за районом. Але це було тільки до сьогоднішнього вечера. Ще ніколи я не бігала так швидко по сходах, як сьогодні.) Вазап? Ну так вот.
" Прийшов час ахуїтєльних історій".
Спочатку все йшло як завжди. Я піднялася на кришу, знайшла своє улюблене місце. Все було спокійно буквально хвилин п'ятнадцять, а потім почалося… я почула якісь кроки і ржачь з боку входу на дах. Подумала, що це на 16-му хтось і заспокоїлася. Але ненадовго! Ці "хтось" виявляється йшли якраз на кришу, де вже сиділа я. Ну, я подумала, що краще не шукати пригод на свою п'яту точку і швиденько сйобувати, поки мене не побачили. Я швидко зібралася, а вони якраз піднялися на кришу. І, мазафака, ЇХ БУЛО ТРОЄ І У КОЖНОГО ФАНАРІК. ВЕЛИЧЕЗНИЙ ТАКИЙ ФАНАРІК! Звичайно ж мене побачили (а хіба могло бути інакше?). Ну і я як у фільмах постаралася швидко вибігти звідти, але знову ж таки не те було! Один з хлопців спробував схватити мене за руку зі словами "куди побігла, мала". Ледь вибралася з криши, але коли вибігала, то спіткнулася об поріг і коли впала, тріснулась головою об стіну. А стіни у нас такі жорсткі…!
Підсумок походу: величезний синяк на лівому стегні, поріз і шишка на лобі, лікоть обідраний і ще вивихнута кісточка.
Я присягнулася, що тепер ввечері на кришу САМА ні ногою. Досить з мене таких паходав, серйозно.