вдавай, що між нами нічого не було.
не приходь, не стукай у двері,
не муляй мені у горлі клубком кислих, зіпсованих слів,
не принось мені шоколаду, ним я не звикла душити гнів,
не зривай квітів на чужих квітниках -
все одно стебла твоїми руками тхнуть.

навіть якщо ховаєш правду в рукав - нитки мовчання мене до неї ведуть.
не кидай у поштову скриньку нудотні вибачення і вірші,
які написав не ти.
найгірше - коли ще досі любиш, зібрати волю в кулак -
і назавжди піти.

купи собі нарешті один дешевий квиток у якесь забуте богом місто,
наче в тісну дерев'яну клітку:
загорни у ганчірку свій мотлох - шматок спогадів, щоб поїсти,
потріскане мило і обшарпану зубну щітку.
нехай тебе тепер сповідає розпуста і алкоголь,
адже ти - не аскет, і тим паче, не лицар.
жінка, що стоїть у тебе перед очима, безнадійно віддана, мов ассоль -
чекала не зрадника, а неодмінно принца.