Отож ми їхали в Стрілки автостопом. Вперше було страшно сідати в машину. Нас підвозили дуже сумнівні хлопці. Було відчуття, що нас відвезуть десь в ліс і зроблять темне діло, тому ми весь час дивились на карту і слідкували за маршрутом. В голові були картинки розплати і те, як ми тікатимемо від насильників. Але все закінчилось вкрай успішно, ми побачили табличку - Стрілки. Ми знайшли школу-інтернат, але тут нікого не було. Склалось враження наче людей настигло горе і вони втекли залишивши все тут, у зоні відчуження… Після довгих пошуків ми таки знайшли потрібних людей, підірвали людей і нас таки поселили. Тут і зараз у великій будівлі тільки ми і тихі будівники. Дивно з одного боку, але й радісно з іншого. Тишина. Спокій. Атмосфера. P.S П'ємо "Старий Ринок" і працюємо. Більш ідеальнішого майбутнього годі й придумати. Справді хочеться працювати месією і нести зерно театру в маси. Щиро вірю, що все складеться, чекаю завтра. Мандраж…
Отож ми їхали в Стрілки автостопом. Вперше було страшно сідати в машину. Нас підвозили дуже сумнівні хлопці. Було відчуття, що нас відвезуть десь в ліс і зроблять темне діло, тому ми весь час дивились на карту і слідкували за маршрутом. В голові були картинки розплати і те, як ми тікатимемо від насильників. Але все закінчилось вкрай успішно, ми побачили табличку - Стрілки. Ми знайшли школу-інтернат, але тут нікого не було. Склалось враження наче людей настигло горе і вони втекли залишивши все тут, у зоні відчуження… Після довгих пошуків ми таки знайшли потрібних людей, підірвали людей і нас таки поселили. Тут і зараз у великій будівлі тільки ми і тихі будівники. Дивно з одного боку, але й радісно з іншого. Тишина. Спокій. Атмосфера. P.S П'ємо "Старий Ринок" і працюємо. Більш ідеальнішого майбутнього годі й придумати. Справді хочеться працювати месією і нести зерно театру в маси. Щиро вірю, що все складеться, чекаю завтра. Мандраж…