Привіт.
Пишу сюду дуже рідко…розумію..але все ж таки не тому що не хочу а лінь і здавалось б тоді навіщо мені цей блог-щоденник…просто хочеться писати щось особливе…щось цікаве, приємне….
Так ось заголовок несе назву "особливий день"!
Сьогодні ранок розпочався з відчуттям далекості…останніх два дні до мене приходив мій маленький…і в ці дні я відчувала якусь турботу…так добре було коли поряд був…а сьогодні не було разом зі мною…
наступне що мене ж відразу від легкого суму порадувало це те що я нарешті придбаю собі кісті і ходь буде куди вийти в новій блузці але ж перед самим виходом пройшовся дощ, наче як хтось вилив з відра воду..але це тривало зовсім декілька хвилин де відразу вийшло сонечко…це було почуття сонячної свіжості…тому блузку відклала в сторону і вдягнула любіму кінгурушку ф.т.і.(обожнюю її) хоть і кружечок вже майже розовий але ми не про то=))
далі звісно я пішла в магазин за кістями де не придбала набір повноцінний який складений був (кимось). мені запропонували чехол і кісті де я обирала сама…хоть за 7 кісточок 200 грн кажуть це дорого але велику роль відіграють що вони професійні і чехол в тому ж роді…в загальному я була і є задоволеною!))
наступна штука яка мене страшенно налякала це прогулянка по так званому "лумі"
можливо хтось знає хто був там, відповідно і знає що там траплялось , так ось планувалась звичайна прогулянка ну типу як типічні дівчата 40-го тобто щось смачненьке і балтання…так вот воно то все було але ж куда нас занесло…ухх…сьогодні ми вирішили що нас сильно розпарило де повдягали шорти, виставили свої ножиська, футболку і впірьод…так ось куди ж нас посуноло…ми пішли до прилуцька але в сам прилуцьк ми не пішли нас повернуло "на право" де ми прийшли в кучу великого смітнику де стояв нереальний штин перша ж моя думка була"це ж скільки часу це все буде розкладатись, адже явно тут ніхто не прибирає" потім перед нами стояли реяси на так званому бетоні приблизно висотою 2 метри які виглядали неймовірно страшно, обійшовши їх на нас дивилось величезне поле, в далечені трактор оброблював землю та маленькі хатинкі жителів….подруга вела до "стройки" " ну окей" я подумала…стройка так стройка…йшовши до тієї стройки подруга почала розказувати всілякі жахливі історії а саме що тут відбувалось куча вбивств і в цей час вона говорить типу тут навідь зрест є, де я повертаю голову на ліво і там реально невеличкий хрест…і тут мені допетрало що це просто жахливо і втікати потрібно якомога швидше але ж ми до стройки то не дійшли…стройка придставляла собою недобудований м*ясокомбінат…ну окей…прийшли ми подивились і почули якісь смішки хлопців це перший знак страху…наступне нас чекало-це машина…вона приїхала заїхала в якісь хащі….ми як то кажуть "руки в ногі" і бігом пройшовши метрів 20 від машини відбувся постріл…і тут почалась нєрватрьопка…постірли і сміхи якихось хлопців…враховуючи те що ми від стройки вже далеко віддалились а сміхи були наче вони поряд…а ще великий переляк був того що поряд кладбіще…хаааа….дааа саме кладбіще…я думала що я там на місці упаду….все ж таки дойшовши до назад тих рейсів я почала просити в Бога допомогу…бо розуміла, відчувала що мало щось бути страшне…ми думали що скоротимо дорогу але піднявшись на ці величезні рейси вискочів лабрадор і почав як навіжений гавкотіти…це просто кашмар…все ж таки вийшовши з цього страшного поля…мені стало набагато лекше….я просто раділа тому що все закінчилось…і прийшовши в рідний двір я зрозуміла що полегшення прийшло до нас дурочок.
далі була приємна зустріч з Русьою Судус…враховуючи наші певні непорозуміння я була неймовірно рада її бачити а вона звісно мене…я була на 7 небі від щастя…
ось так пройшов мій "особливий день"
але загадкою залишиться чому ми чули ці голоси?адже від рейсів до стройки метрів 30 точно!…
такі то діли)