Помітно опустіла стара шафа, яка завжди була вщент забитою.
Шухляда з білизною геть чисто втратила мереживну наповнюваність.
З поличок старої радянської «етажерки» зібрались усі духи, помади, всі прикраси.
Документи завбачливо складені в один пакет і стоять на видному місті в коридорі,
Але я знову їх забуду.
Валіза, що завжди була практично пустою, куди б я не їхала, застегнулась лише після того, як я сіла на неї усіма своїми кістками.
Кімната стала не моєю. Навіть ті сотні фото, що розклеяні на чотирьох стінах, не додають їй мого існування.
Здається, наче мене тут ніколи не було! Хоча всі свої 15 з добрим хвостом років я прожила саме в ній.
Ці стіні стільки бачили, стільки чули. Скільки сексу вони бачили, скільки болю відчували. Тому такі бліді?
І все.
Валіза в коридорі, квитки в руках і ніякої дороги назад. Тільки туди, де ніхто не чекає.
Крісло, на якому недбало накидані речі, що не пройшли кастинг на поїзду, чекає на мій присяд «на дарожку».
Останній поворот ключів в рипучому замку. Гуркіт багажу по сходах вниз. Goodbye my love.