навєрно, це начало кінця. коли я просто сидю і питаюсь понять, звикнуця з мислями…тими, шо тебе більше не буде зі мною. нічого не буде всього. коли ти кажеш в трубку, шо все. а я реву. і ти питаїш…понімаїш? а в мене немає сил отвічать тобі. просто немає.
і навєрно колись я буду чітать все це і улибаця. в мене все буде харашо. я буду щаслива. ну не зараз. зараз я тільки плачу. бо він більше не мій. а я не його. і всі наші мічти вони не збудуця. просто не збудуця. ніколи.

все протів нас.все. і навєрно краще здохнуть чім скільки плакать. мені кажиця я ніколи не перестану. з каждой минутой я це осознаю все більше і мені стає все больніше й больніше. нічого не вийде. ні-чо-го.

в тебе буде дівчина-красавіца. яку ти будеш любить і будеш так само мічтать про все це з нею.а я…не знаю шо буде зо мною. як може зі мною шось буть, коли тебе немає рядом?

твоя мамка сказала шо краще не розходиця. як би я була щаслива, якби ти був зі мною і все було харашо, несмотря на всі ці проблєми. ну, навєрно, так вже ніколи не буде..

хотя на тебе її слова геть не повліяли і мені кажиця шо вже точно нічого не буде.я буду сидіть і як дура обнімать всігда твого мішку і ше більше ревіть. буду спать з твоїм сердечком, слухать музику в твоїх наушніках…