за це время так понімялося все. ще місяць назад ми спорились кожен день а потом стали найближчими на світі. ми так почали довірять одне одному. разговори, фотки…про все. і все. це дуже круто…знать шо в мене є така людина яка буде завжди поряд

або не буде. сьогодні ти сказав…як воно буде коли я поїду? буде фіг зна шо. ми будемо рідко бачіця і більше всього шо не буде возможності шоб ти приїжав. і ти сказав…мені тоді буде вже 21 год а ми не зможемо нормально побуть вдвох. а тепер я цілий вечір плачу. бо понімаю…коли я поїду то ти найдеш собі когось. взрослу і увєрєну в собі дівчину. вона стане для тебе ідеальною. а я останусь сама. в чужому городі. я прекрасно понімаю, шо ти не захочіш буть зі мною тоді, коли ми будемо далеко одне від одного і не будемо бачіця місяцями. ну хіба ми не маємо пройти через все це? ну навєрно тобі це просто не треба…