Згадала пісню, що навіює школу, десь клас 7. Тол - хто я?
Така дивна штука. А якщо і справді подумати. То без соц. мереж було б краще жити. Менше було б суму, більше усмішок. Та дитиною, взимку, мені хотілось якнайшвидше бігти на санчата з друзями і дуже сумувала, коли мама говорила залишитись вдома, уроки робити чи ще щось. А тепер біжу додому бо холодно в руки, роблю чай з лимоном, включаю якийсь серіал. І навіть йти нікуди не хочеться. Сиджу в соц. мережах, сама не знаю навіщо. І гружу себе безкінечними думками. От просто. Бо звикла. І відчуття таке дивне.. Немає вже тої дитячої невинності, чи що.