А ви памятаєте як було раніше??… Взимку… ми йшли гуляти зі своїми мамами та бабусями… Виходили на вулиці і запитували в них: "Чи ліпиться сніг?" в відповіть почувши "ТАК" ми грали в сніжки.. Так щиро… Ми рахували дні, хвилини, секунди до Нового року… ми чекали чогось такого не сподіваного і незвичайного…. Ми чекали на диво… Ми писали листи Діду Морозу… 1 січня ми просиналися раніше за всіх… Ми знаходили подарунки під ялинкою і раділи ним… Ми катались на санках ні про що не думаючи… Нам було весело….
А зараз що??? На вулиці холодно… "Сцуко нах, попадеш в мене сніжкою зламаю руку"… Ми загубили найцінніше…. Щирість… Новий рік, а нам всеодно.. аби випити… Діда Мороза не існує… На Новий рік батьки подарують телефон, ноутбук, або щось інше що ми замовляли.. ніякої несподіванки.. ніякого дива… на гірці на тебе всі так дивно дивляться…. а мама з бабусею піде в парк гуляти сама, адже в тебе є контакт, звісно куди ж ти підеш якщо в соц.мережі тебе чекають боти??….
Що сталось?? куди вся наша щирість поділася?? Просто ми виросли… стали дорослими і пафосними… ось так…
А так хочеться все повернути.. Хочеться повірити в Діда Мороза.. хочеться чекати несподіванок і дива.. Хочеться на вулицю.. Тільки там холодно.. а колись ми незвертали увагу на цей холод.. Ми йшли гуляти… і було всерівно чи холодно чи жарко.. аби було весело… Все було просто так…
Але ж ми так хотіли вирости і стати такими дорослими. . І ми виросли.. Перестали вірити в диво…
А навіщО? Нам стало краще від того що ми стали дорослими? скоріше навпаки… Давайте повернемося в дитинство?? Купим не алкоголь, а дитяче шампанське… Не будемо пити на Новий рік… Прокинемось 1 січня рано в ранці… І підемо гуляти.. підемо грати в сніжки і кататися на санках… Підемо на новорічний ранок… І будемо водити хороводи… Адже не настількі ми вже дорослі щоб говорити усьому цьому всьому: "БУВАЙ".. ми щє можемо подуріти як колись..
все залежить від нас……