Колись вона жила в цьому будинку, і поверталася серед ночі додому, минала школу і трамвайну зупинку, яку перенесли кілька років потому.
Коли була зима й вона не мала роботи, сусіди бачили, як вона сидить і читає, дивлячись на засніжені дахи навпроти, схожі на рисові поля в Західному Китаї.
А влітку, коли приходили ранкиі зливи стягувались і виливалися, у барі внизу юні американкипронизливо співали і цілувалися.
Цілування було безкінечно-довге, співали вони жагуче й фальшиво.Я сподіваюсь, їй тут завжди було добре, не було порожньо і не було паршиво.
Сподіваюсь, усі ці безнадійні поети, що постійно тут крутяться в тузі й бентезі, хоча би іноді позичали їй сигаретиі присвячували свої жахливі поезії.