У нашого сина будуть зелені очі.
Він народиться того дня, коли сонце оселиться в моєму утробі, а місяць легенько цілуватиме його білосніжне чоло. Не пам’ятаю, чи буде то осінь чи рання весна, але ми будемо щасливі. Холодними вечорами я сидітиму на твоїх колінах в кріслі-качалці, а наш малий складатиме чоловічків із жолудів.
Снідати ми будемо щоранку вівсяною кашою, запиваючи її рідким щастям.
У десять я відведу його в музичну школу, ти - на танці. Відтоді він танцюватиме блюз, граючи рок-н-рол.
В п’ятнадцять наш син вперше закохається. Ти жахливо ревнуватимеш його, а я ще довго і нудно плануватиму його весілля, щоразу обираючи інші квіти, під колір очей нареченої.
У двадцять це таки станеться. Твій син стоятиме під аркою із волошок і чекатиме свою єдину, так як ти колись чекав мене.
У двадцять п’ять небо подарує твоєму синові сина. Нам тоді вже буде далеко за п’ятдесят, але ми будемо мовчати. Кожного вечора шепотітимемо один одному зворотній відлік наших днів, а щоранку годуватимемо внука шоколадним печивом з молоком.
Одного дня нашому синові виповниться шістдесят три. Він прокинеться, поцілує свою дружину і поїде провідати нас. В той день буде падати жахливий дощ. Наш син сидітиме біля наших могил і буде плакати разом з нами. Разом з небом.
У нашого сина будуть зелені очі. Жаль, що його батьком будеш не ти.