Життя коротке і ми спішимо прожити його. Все спробувати і все відчути, все перевірити і все побачити. Пролітають дні і як кадри в калейдоскопі змінюються люди, обличчя, події. Не знаєш за що вхопитись. Хочеться бути одночасно в кількох місцях і з різними людьми. Хочеться самій бути різною, адже так цікаво відчути себе ангелом чи демоном, пай-дівчинкою чи шибайголовою, дитям вулиць: вільною та природною. Відчуття і враження є саме тими барвами, які розмальовують життя і не дають йому залишатись чорно-білим. Буревій життя засмоктує, затуманює і поступово ти перестаєш бачити все навкруги, женешся за чимось незвіданим і нічого не встигаєш, бо хапаєшся за все одночасно. І виникає жаль… Жаль за втраченим часом, за тим, що не зробила, не побачила, не відчула, не сказала… А коли ти нарешті зупиняєшся та озираєшся довкола, то бачиш, що найважливіше відбувається саме за межею твого буревію. Близькі люди тебе покидають, а ти не встигла їм так багато сказати, чи навіть просто побути поруч, бо кудись квапилася за новими враженнями, а це залишала “на потім”. А “потім” може і не настати… для тебе чи для когось… яка тепер різниця?… Почуття проходять стороною, бо на них чомусь теж не звертаєш уваги. Що таке любов, дружба, сміх, печаль, злість, радість у порівнянні з жагою нових вражень? Ти думаєш, що на почуття ще буде час, а зараз потрібні відчуття. Але час працює не на тебе. Відчуття мають часові рамки, а почуття знаходяться поза часом. Жага пригод та вражень зникає з віком, та й самі враження стають слабші, стираються з пам’яті і перестають існувати. Лише колись, діставши з полиці старий запилений фотоальбом, починаєш згадувати, але це лише примари тих вражень, що були тоді. І розумієш, що те, що дійсно мало значення, пройшло стороною. Ти так нічого і не здобула, а пропустила ой, як багато. Несказані слова любові, подяки, підтримки каменем лежать на душі, а сказати їх вже нема кому… Ось так в гонитві за чимось невідомим і пролітає життя… одне… яке ти квапишся прожити.