Наскільки життя нас розчаровує, коли ми надіємся на краще. Я. Я вірила в те, як весело і цікаво мені буде вчитись в універі, які цікаві будуть лекції та семінари, яке захопливе буде навчання. Цього практично не відбулось. Це звісно не математику ненависну вивчати, але це не є вельми цікаво. Я вірила в свою активність, але осіння меланхолія бере верх. А коли іде дощ, він немов мене розмиває по львівській бруківці. Я не здійснила своїх немірів, хоча дійсно намагалася. Але можливості появляються не скрізь. Я мрію. мрію. мрію. Намагаюсь візуалізовувати бажання. А чи варто?