Коли я проходжу поряд, то якось моя голова сама повертається у твій бік. Серце ніби-то робить вигляд, що вже байдуже, що вже все затихло, усі бурі заснули а ребра закутані у цілющі трави. Але ж як я нестерпно за тобою сумую. За кожним днем, який ми рахували, за тими розмовами провсенасвіті, за твоїми замашхками реаліста які губили мій песимізм. Я так за тобою сумую, що це непідвладне ніяким словам.