Я починаю миритися з тим, що твориться навколо мене. Виходить, я мирюся з пригніченою собою.

Лінії синюватого кольору ще подають звуки болю, але те, що робиться у моїй душі набагато страшніше.

Історія мого страшного погляду заключається у тому, що коли невидими ударами в а ш і слова долітали до мене, я не плакала, не влаштувала істерику: я дивилася на в а с і подумки промовляла: н е н а в и д ж у

і ось, саме у моїх очах люди ніколи не знайдуть доброти чи якоїсь там ніжності. Там люта ненависть. Там панує вона

Не зрозумієш одразу й, чому більше потрібна негайна допомога швидкої: серцю, мозку чи душі. Та лікарням не потрібні напівтрупи

Завтра все мине, але ж зім"ятий листок ніколи не стане ідеально рівним,