Я не прошу нічого особливого: ні походів у кіно, театру чи ще кудись. Я не прошу зірок з неба, гір чи золота. Обійдусь без поцілунків та обіймів. Я хочу лише розуміння, антибуденності та чиєїсь руки в моїй.

Мені стає сумно, коли немає з ким розділити своєї радості. Що ж вже казати про те, коли на душі гірські водопади б"ють у саму глибочінь бездонного дна.

Мені хочеться розмовляти, розмовляти, розмовляти до нескіннченності людських тем.

Я просто хочу бачити поряд того, кому можна було б дати свій другий навушник і бути впевненою у тому, що провід зостанеться цілим.

Це ж так не багато, це ж так зовсім трішки.

Але свою самотність людина розділяє лише сама з собою.