Ця осінь не містисть в собі ніодного шамточка меланхолії, хоча саме гіркий бісквіт меланхолії був головним атрибутом цієї геть не сухої пори. Гублюсь вже навіть у власних думках, гублюсь у вланому безладі, тікаючи туди, де тулячись до стіночки із надписом М. я знову гортаю сторінки мого уявного музею.
Виймаючи та клавши серце кодного ранку на поличку іноді здається, що з власним шматком, невідомо якого розміру, мозком, я роблю теж саме.
ліна костенко як завжди права, а від пісень крихітки цахес вже в"януть вуха.
Немає часу на книги, немає часу на музику. Життя будує лабіринт, але я лізу через бетонні стіни, необходячи їх, що б подивитися на тий жах, що чекає мене попереду.
Минув рік. Ніяких метеликів в підшлункові залозі немає. Лише при одному погляді дракони підпалюють усе навруги і здається в мне зосталось лише два ребра і дірка з лівого боку.
Нарешті дощ, нарешті вітер. Сьогодні я хочу і Львів, у шоколадницю: злякатись цін і вийти. Так як і у житті: зайшов, злякався, навпомацки у темряві шукав ручку від дверей, а двері виходу вже зникли.