…

Він так мало знає про мене… Він не знає чим я захоплююсь, який шоколад люблю і як звати мого друга… Але від того я люблю його не менше. І я любитиму його завжди, щоб він не зробив… Ми мало спілкуємось, рідко бачимось,. . я розумію, в нього багато роботи, але мені так його не вистачає… мені його завжди не вистачало…

Я зажди з гордістю розповідала про нього, він всього досяг сам, він є для мене прикладом… А нащасливіший спогад мого життя пов*язаний з ним… Я часто це згадую… маленька кімната… диван і ми дуріємо… б*ємось подушками, він мене лоскоче і я сміюсь і не можу спинитись… я щаслива….

Коли мені набридає все, коли я вже не в силах йти проти течії, я тікаю до нього… Саме біля нього мені тихо і спокійно… Я знаю, що завжди можу покластись на нього, і знаю, що він ніколи не зрадить…

Я керую концертами, гуляю з друзями до ранку і сама заробляю собі на життя, але коли я приїду знову до нього, я знаю, що почую "повернись, будь ласка, до десятої, бо я нервуюсь"… я завжди буду для нього маленькою дівчинкою і це прекрасно… Дякую тобі, татусю.