Сьогодні прочитала нову книжку. Марина Гримич "Фріда".

Анотація:

Опинившись після тривалої відсутності у напівзруйнованому домі свого дитинства, головна героїня роману — успішна бізнес-леді — бродить його порожніми кімнатами і химерними чорними ходами, лабіринтами своєї пам’яті, підземеллями історії старовинного міста, зустрічаючи на своєму шляху привид Ґершефта, вічного мандрівника часу Юру-юродивого, представників давніх аристократичних польських родів, вірменських торгівельних династій і єврейських підприємницьких фамілій, знаменитих картярів, гендлярів, коханців, фарцовщиків і контрабандистів.

Від себе: Взагалі останнім часом мене важко вразити якою-небудь книжкою чи фільмом. Усі популярні й захвалені твори для мене стали якимись передбачуваними й нудними. А "Фріду" я прочитала за годин так 3, залпом. Книжечка невелика, але дуже захоплююча. У ході подій розкривається багато сюжетних ліній у основі однієї. Показується історія одного дому-химери в 3 поколіннях. Це одна з саме тих книжок, які було б надзвичайно важко екранізувати через певну містичність, ба навіть потойбічність. Це одна з саме тих книжок, які мені подобаються. Хоч сторінки роману змочені розчином сюрреалізму і містики, без кохання тут ніяк не обійдеться. Його тут більше, ніж достатньо, – і щасливого, і зворушливого, і нерозділеного, і такого, що зникло в хащах зради. Одним словом, давно я так не зачитувалась.