Заходиш туди - і в ніс різко вдаряє запах розплавленого воску, мирри і старечості. Останній, певно, лякає найбільше. Люди йдуть туди вже на схилі літ, щоб дати можливість вдихнути життєдайного повітря своїй понівеченій гріхами душі, аби вона могла спокійно покинути таке ж понівечене роками тіло. Тут в основному жінки. Певно, вимолюють свій прадавній гріх. Кожен приходить сюди за чимось своїм. Хтось просить зцілення, хтось замолює вчинки, а хтось, як я, шукає благословення. Там між людьми, свічками й іконами ширяє особливий дух.Зусібіч дивляться на тебе величні, подекуди суворі очі. Їх такими створила людина і з її рук такими вони й застигли. І я, піднімаючи свої маленькі, рухливі частинки вже гріховної душі, відчуваю тепло і спокій. Тепло і спокій. Я отримала те, за чим прийшла.