шо за приступи істерик? все начебто добре: сонечко світить, дихати є чим, близькі люди поруч. ну про останнє я брешу, не всі. хоча не в цьому суть. якісь вечірні напади самотності/агресії/безпомічності мене переслідують кожної ночі. за шо я люблю школу, це за можливість неможливості мати достатньо часу, аби копатися в собі, розворушувати могилу моїх мрій, цілей, спогадів. така от тавтологія. школа - це можливість бути втомленою, як собака і не хотіти нічого, крім поспати. а зараз? а зараз в мене черговий приступ. лише музика допомагає розслабитись, вільніше дихати. і то лише Кобейн і Мьюз. всі ж інші змушують розворушитись довгий ланцюжок спогадів. моє життя сухе і не звучне. іноді взагалі здається, шо будь-хто може прийти і зробити з нього сухі кришки: знищити, розсіяти. і найпринизливіше в даному реченні це слово будь-хто. моє життя пусте. і хотілось би чимось його заповнити. тільки от чим, поки знайти не можу…