Ось іноді говорять, що література померла,
що все вже давно написано, що маємо те, що маємо.
Але якщо в цій літературі й може бути перерва,
то це буде Перерва, якого ми всі тут знаємо.
Ще говорять, що зв'язок поколінь вимірюється втратами,
що поезія завжди народжується з конкуренції і творчої ревності.
Але якщо саме в цьому літературна безперервність і полягатиме,
то я особисто проти подібної безперервності.
Мене особисто мало цікавлять поети без жодного нерва,
які тягаються з власними віршами, наче перед пологами.
Я звик, що поезія, це, власне, і є перерва –
пауза, вчасно взята між безкінечними монологами.
Я звик, що поезія починається тоді, коли ми всі замовкаємо,
коли закінчуються літературні вечори, і гаснуть цитати,
коли немає жодного слухача, і всі музеї стоять під замками,
коли її зовсім-зовсім немає кому читати.
Тоді поети сидять під небесами сталевими,
і відкривають власні серця, мов рибні консерви,
і згадують про всіх жінок цього світу, і про траву між деревами,
і лише коли наливають, пожвавлюються і роблять перерви.
Сергій Жадан