Вчора закінчила читати Джейн Остін *Нотернґерське абатство*. Більшість починають читати Остін звісно з *Розуму і і почуттів*, або *Гордості і упередження*. Проте я вибору не мала, брата надзвичайно захопила іменно ця назва, тому цю книгу я і отримала. (На жаль у моєму містечку в книгарні не продається Остін, а в бібліотеці її не змогли знайти.)
Моє знайомство із Джейн Остін почалося у Новорічну ніч, коли замість новорічних посиденьок та походеньок я дивилася фільм із Енн Хетеуен у головні ролі. Після цього послідував не один фільм, знятий по її книзі. Та звісно ж я зрозуміла, що фільма мало, і просто горіла бажанням прочитати книги. Тож коли мені попало у руки Нортенгерське абатство мене було важко відірвати, хоча читала переважно вночі, і відривало тільки стомлення. :)
Хочу сказати, що книга мені сподобалася і, що я нарешті зрозуміла остаточно свій потяг до романів такого типу. (свій вклад в це зробила Джейн Ейр, Шарлоти Бронте)
Якщо я запитаю себе, що саме мені подобається в романах таких типів? Так це розповіді із життя дівчат мого віку. Це опис життя людини, яка жила 200 років тому. Це захопливі, а інколи і інтимні подробиці їхніх будней. А моя цікавіть получає невимовне задоволення, від бачення того, як розвивалося чиєсь життя.
Сюжет досить передбачуваний, проте не стає від цього нудним чи скутим.
Мені сподобався поглиблений опис пейзажів, елементів інтер*єру, одягу - це дає можливість краще зрозуміти ту епоху та глибше пізнати той світ.
Мій висновок: ця історія кохання варта уваги.