Костянтин Іванович Острозький – один із найбагатших і найвпливовіших політичних діячів свого часу, один із небагатьох, хто, не зважаючи на всі намагання католиків нав'язати свою віру, залишився православним. За свідченням сучасників-іновірців, він був "настільки набожним у своїй грецькій вірі, що русини вважали його святим".
Залишившись єдиним нащадком батька, до свого хресного імені Василь він почав додавати батькове ім'я – Костянтин, називаючи себе Костянтин-Василь Острозький.
Одна з перших згадок про бій молодого князя з татарами датується 1547 роком, де він відразу на практиці засвоював військову справу. Будучи ще юнаком, він вперто просувався сходинками політичної та військової кар'єри. 15 грудня 1559 р. К.-В. Острозький був призначений на найвищу посаду в Руській Литві – воєводи Київського. На півстоліття, аж до своєї смерті, він фактично став володарем всієї України.
Князь Острозький відчував, що в душі він русин, частина свого народу і ланка довготривалого ланцюжка київських князів. Він намагався зберегти традиції своїх предків і піклувався про свою Батьківщину. Саме завдяки йому була надрукована перша слов'яномовна Біблія, багато зроблено для Києво-Печерської лаври, створена ним Острозька академія стала першою вищою школою в Східній Європі. Серед вихованців Острозького такі видані діячі української історії, як Северин Наливайко, Петро Конашевич-Сагайдачний, відомі письменники-полемісти Герасим і Мелетій Смотрицькі, першодрукар Івана Федоров та багато інших.
Велике значення мала закладена князем Острозька друкарня, яка стала першою друкарнею на українських землях, діяльність якої мала постійний і систематичний характер. Поряд із Острозькою Біблією, "королевою українських книг", у ній побачили світ чимало різних видань – підручників, богослужбових книг, богословських і полемічних творів.
Проте, не зважаючи на всі досягнення князя, думки стосовно Костянтина Острозького неоднозначні. "Якби його вдалося навернути до лона святої матері церкви, то за ним би потяглось нескінченне число люду, настільки багато серед своїх важать його ім'я та авторитет" – пише про Костянтина Острозького в листі до папи Льва Х 1514 р. папський легат Пізо. На думку ж Михайла Грушевського князь був типовим представником українського магнатства ХVІ ст., для якого приватні інтереси стояли вище публічних. Хоча навіть у особистих справах В.-К. Острозький "не показував енергії, рішучості, ініціативи". Цей його недолік був яскраво виражений навіть у сфері, якою князь переймався найбільше – культурно-релігійній. До "дріб'язковості і слабкості характеру", "вродженого індиферентизму" прилучались зв'язки В.-К.Острозького з польською і литовською аристократією та культурою, що ще більше унеможливлювало тверду і послідовну його позицію в питаннях культурно-національної політики. Свого часу досить високу оцінку діяльності В.-К. Острозького дав Іван Франко. В одній зі своїх робіт він зауважив: "Рід князів Острозьких відіграв дуже важливу роль в історії Південної Русі та в історії Польщі ХУ-ХУІ вв., а особливо визначилися в нім два незвичайні мужі: князь Костянтин Іванович Острозький, від р. 1513 каштелян віленський, а від 1522 воєвода троцький, що вмер р. 1530 і визначився як незвичайний свого часу войовник та "підпора Речі Посполитої"…, як назвав його король польський Зигмунт І у привілеї з р. 1518, і його наймолодший син Василь Костянтинович Острозький, що був одним із головних двигачів національного життя Південної Русі в другій половині ХУІ в…" І.Огієнко вважав, що "…діяльність Острозького була корисна, бо справді рятувала український народ".
Василь-Костянтин Острозький, виступаючи покровителем православ'я в Речі Посполитій, чимало уваги звертав на розбудову церковних структур. Він був фундаментатором численних церков і саме завдяки його діяльності вдалося зберегти православ'я в Україні.
Світлана Литвиненко