Язик аж пече від тих гострих слів, що тільки-но вимовила. Здається, ще трохи і почну дихати полум'ям.
Дитина, що з криком «мяу», противно тягнучи звук а, женеться за котом-товстуном, його мати продовжує теревенити по телефону, закурюючи сигарету, вивіски магазинів, що через дорогу, твої очі.
Сірі, як сьогоднішнє небо. Не дивишся на мене, кудись … Дратуюсь, що не можу знайти, куди це ти вперся поглядом. Ти піднімаєш його на мене, вмить виходжу з оціпеніння, згадуючи всю нашу розмову. Сірі? Як сірі? Завжди голубі, слабко, проте голубі та мої.
«Був би в мене голос, як у Сінатри, я тоді солодко співав би тобі пісні старого скрипучого джазу». Щасливі посмішки й твій шепіт. «I can not take my eyes off of you»
Ти все ще не вимовив жодного слова після моєї тиради. Я наче той Зевс. Гуркіт грому, кілька молній. Спочатку ділила добро і зло у твоєму світі, тепер у хвилі гніву знищує все.
« У твоїх очах танцюють дияволи. Та так весело, мабуть рок-н-рол, що всі мої слова тепер не до місця»
Від твого голосу мене обриває. Ми неслися, не бачачи куди, як малі діти, замріяні, захоплені нашого грою, проте Холдена Колфріда не виявилося поруч, щоб вчасно зловити у самої прірви. Зірвалися.
«Про все, що було таким бажаним і в чому більше не було потреби.» В сірих очах читаю, щоб йшла я к чорту зі своїм Брєдбері. На що жалітися, коли сама дмухнула на картковий будиночок? Може збудувати його знов чи зібрати карти в колоду, щоб якось зіграти пару партій?
Посміхаєшся, сонячний промінь пробився крізь щільний натовп хмар. «Привіт. Ми будемо щасливі тепер та назавжди»