і кожен раз я кажу: "так, мені дуже класно одній.ніяких істерик, ревнощів, роби що хочеш"

насправді, ніхто з вас і на соту долю не відчуває того, що відчуваю я.ви навіть не уявляєте як я хочу, щоб хтось теплий і ніжний, щиро так розчулювався моїй дурості/сутулості/сопливості.

щоб цей хтось посміхався і зачаровано дивився на мене, сплячу і таку просту..

зігрівав мене своїми обіймами, закутував в свій светр і просто дивився в очі, щоб я заспокоїлась..

та щоб він був, і я знала б, що він дійсно, хоч трішечки, але мій.

Боже! ну дай вже мені його, отого теплого..

я ж тут загнусь від постійного блядства і лицемірства.

і мені теж, так потрібне оте розуміння..ота така мила і смішна опіка.

і я знову не знаю, куди себе діти від цього всього, що так різко нахлинуло.. мені ж "так класно одній".