ЛОВИ ДВИЖЕНИЕ

Приємно згадати, минуле.

я смаглаа! ахахахаха

Тікі в мене все, як не в людини!

Висказались. Йой руку піднімати можеш? да? дура ! фуфуфуфуфуфууфуфуфу. Модна думаєш, да? та ПНХ! ше раз шось подібне витвориш, тобі не жити! А тобі Єлізавєтта, від мене капєц! про каратівстів йолкі палкі згадала, ахахах. ВА завжди пойме! ахахах, цьом;3

аєєє, дякую:*

Так, я не ідеальна. Ідеальних небуває. Ти ж такий, як я! Неподобаюсь, вискажись. А не пишеш мені одне, на людях говориш інше. Як тебе сприймати? Потім питаєш, чому я до тебе так відношусь? Хоч і я говорю, що мені далеко всеодно, що ти там про мене говориш. Але я всетаки людина, мені так само погано. як і тобі. Неподобаюсь? забудь, будем бачітись на кожному уроці, перерві. Тих 6 годин на добу. Ти просто не звертай уваги. Повір все буде добре, говори що хочи про мене. Але не за спиною, а в очі!

Я втомилась.

Справді.

Я втомилась,

бути такою,

як хочуть мене

бачити інші.

Втомилась вдавати

з себе ідеал.

Бути милою, доброю,

ласкавою! Навіщо це все?

Кому це потрібно?

Втомилась…

І хочеться вірити в неможливе,

кричати в безодні.

Але ж ніхто не почує,

марно! І знову йде сльоза.

Заб.юся в кімнатний кут,

намочу подушку.

Хтось скаже:" Зі всіма буває."

А почуттів жалю немає.

Я знову можу вийти в люди,

стискаючу руки.

Сміючись крізь білі зуби.

Але кому це потрібно?

І знаєш, якщо я мовчки піду,

ніхто порожнечі не помітить.

Нас предадут. Не завтра, так потом.
Нас променяют на других без сожаленья.
На шею нашу веру хомутом
Накинут и задушат за мгновенье.

Остынет сердце враз – как будто нет.
Нет ни его, и нет воспоминаний.
Нам зарядят доверьем пистолет
Не видя слез, не приняв покаяний.

Нас продадут за хрупкое стекло,
За лживый блеск и призрак красоты.
И прахом разлетятся все мечты,
Как будто камень кинули в окно…

А душу будто вывернули всю.
На ней живого места не осталось.
А ведь еще вчера твердят «Люблю».
Да просто не любили – показалось…

Привіт, Вік я все розумію,
нам складно бути з тобою, ти ангел
а мені далеко до раю, я гуляю по окраїнах
ходжу по краю там просто хочу запитати ну, Вік
як ти там?
А ти все частіше якось ходиш по бутіках
і нехай я часто вів себе як неадекватний хам,
і я сподіваюся ти пробачиш мене за це,
ти прости мене за це, Вік
що був не смів так і так я зараз кручусь як білка,
і образ твій часом пролітає мигцем, обійняти одні нулі
я п'яний в устілку і не покидає відчуття що мене кинули.

Були збори, мама прийшла !

Слава Богу про мене нічого паганого не казали. Можливо поїдемо на екскурсію на 3 дні! йоу йоу. Мама весела, значіть всьо супєєр. Можна спокойно лягати спати!

Надобраніч;* Добра вам;3

ВікадураВікадураВікадураВікадураВікадураВікадураВікадураВікадураВікадура

Мій перший вірш написаний в окопі,
на тій сипкій од вибухів стіні,
коли згубило зорі в гороскопі
моє дитинство, вбите на війні.

Лилась пожежі вулканічна лава.
Горіла хата. Ніч здавалась днем.
І захлиналась наша переправа
через Дніпро - водою і вогнем.

Гула земля. Сусідський плакав хлопчик.
Хрестилась баба, і кінчався хліб.
Двигтів отой вузесенький окопчик,
де дві сім'ї тулились кілька діб.

О перший біль тих не дитячих вражень,
який він слід на серці залиша!
Як невимовне віршами не скажеш,
чи не німою зробиться душа?!

Це вже було ні зайчиком, ні вовком -
кривавий світ, обвуглена зоря! -
а я писала мало не осколком
великі букви, щойно з букваря, -

той перший віршик, притулившись скраю,
щоб присвітила поночі війна.
Який він був, я вже не пам'ятаю.
Снаряд упав - осипалась стіна.