Я втомилась.

Справді.

Я втомилась,

бути такою,

як хочуть мене

бачити інші.

Втомилась вдавати

з себе ідеал.

Бути милою, доброю,

ласкавою! Навіщо це все?

Кому це потрібно?

Втомилась…

І хочеться вірити в неможливе,

кричати в безодні.

Але ж ніхто не почує,

марно! І знову йде сльоза.

Заб.юся в кімнатний кут,

намочу подушку.

Хтось скаже:" Зі всіма буває."

А почуттів жалю немає.

Я знову можу вийти в люди,

стискаючу руки.

Сміючись крізь білі зуби.

Але кому це потрібно?

І знаєш, якщо я мовчки піду,

ніхто порожнечі не помітить.