smoothly.

Я не люблю купе,
я
люблю
плацкарти;
випадкових попутчиків;
чай
у підстаканниках.
Я не люблю вдома,
я
люблю
тікати;
промоклі чоботи;
каву
з автоматів.

"то ти виходиш чі тебе забрать?"

:*

Буває різне, але якось ти усвідомлюєш, що людей треба відпускати без образ, проте з вдячністю. Відпускаєш кожного, хто, попри власну сірість, хотів бачити на твоєму обличчі позолочену маску. Чи залишаєшся самотньою? Ні. Ти раптом знаходиш тих, хто цінує безбарвну справжність.

Коли приходить розуміння, що це саме те, що мене заводить, що це саме те, чого я хотіла, те, що може мене тримати, може мене захоплювати, може мною маніпулювати, багато чого може, тоді і приходить страх. Страх це втратити. Страх не виправдати сподівань. Страх це зламати. Я знаю ці відчуття, це щось на межі паніки і всебічного поглинання. І я також знаю, що поки є це відчуття – є існування, коли зникає страх, тоді зникає і вся магія, розвіюється по вітру, як пилок найпалкішої квітки.

Пережити ніч іноді – вже більша частина справи. Що за справа то не була б. Екзамен, хвороба чи перше побачення.

Ти краще цукерок, краще піци, краще субот і навіть краще, ніж крутитися на кріслі.

Привыкай становиться старше,

не жалеть о вчерашнем дне.

это вовсе не больно/страшно -

повычёркивать всех, кто "не".

ты ведь знаешь, что было летом,

то останется в нём навсегда.

наша память даёт билеты

на безлюдные поезда.

привыкай уже быть сильнее,

не показывать людям ран.

если небо внутри темнеет,

то пора собирать чемодан.

и уйти бы в монахи, в хиппи

от невысказанной тоски.

мы опасно надолго влипли,

и никто не подаст руки.

привыкай расставаться с лишним,

чтобы им мечту не убить, -

каждый носит под сердцем жизни,

которыми мог бы жить.

привыкай идти гордо по улицам,

не вздыхать так печально, устало.

не завидовать тем, кто целуется,

ведь сердца по сути - вокзалы.

поезжай-ка туда, где не был,

полегчает. пока привыкай.

наши птицы взлетают в небо,

наперёд забронировав рай.

ты до боли мечтаешь быть лучшим,

посвящая кому-нибудь строки.

этот город ночами так душит…

привыкай. как же мы одиноки.

стихи нужно писать так,
чтоб когда читаешь их -
никогда не запнуться.

Ес Соя.

сижу в интернете, увидела что-то ржачное ОТПРАВИТЬ ЛУЧШЕЙ ПОДРУГЕ НЕМЕДЛЕННО

35 слідкуючиххх

класкласклас

*__*

Це велике везіння в житті знайти таку людину, щоб було тобі приємно дивитися, цікаво слухати, захоплено розповідати, не думаючи мовчати, щиро посміхатись, захоплено згадувати разом відпочивати, радіти промінчику сонця і з нетерпінням чекати наступної зустрічі