кто-то

останнім часом приділяла увагу найкращим подругам. Завжди старалася допомогти, підтримати. А що ж отримала взамін? НІЧОГО. І так погано із-за розуміння того що чим більше виділюєш уваги, тим більше людині на тебе фіолетово. Що ж одна просто знайшла заміну інша нуль на масу. Жахливо коли майже бігаєш за ними, звеш їх постійно гуляти(що не сумували вдома), а взамін сама сидиш, а вони навіть не захотіли запропонувати.
Іноді так хочеться комусь исказатись, але немає кому. хоча я знаю людину, яка б зрозуміла, але нажаль я не його т.с. людина (
Висновок: не знаю що робити, ми то помиримось, але осадок у душі залишиться.
Все частіше думаю, що краще бути самотнім, чим потрібним у деяких випадках.

Вот такая беда. В поледнее время не хочу видеть людей, не хочу их слушать. Не то что бы они меня бесили, просто мне кажется что лучше знать минимум людей. Основная причина моего не желания иметь с ними контакт- это обещания человека. Безумно роздражает когда тупая болтовня, обещания, клятвы. Люди розбрасываются словами, а я постоянно верю. Постоянно на что-то надеюсь, чего-то жду. Люди позабыли важность слова и так обидно когда говоришь важные слова а их важность никто и не заметит.