Heartily

Життя вбиває мене своїм темпом. Думки, благаю дайте спокій. Потребую перерви, облиште будь-хто, не торкайтесь, не кажіть, змовкніть.

500 кілометрів і я знову жива, знову щаслива. Серце не сприймає відстань, не існує для нього кордонів, а моє життя разом з тим перетворюється на суцільне очікування.

Я точно знаю незабаром прильну до тебе, потопатиму в твоїх обіймах, цілуватиму безмежно, але зараз на меті вижити. Серед людей наче поміж вовків, цей світ лякає мене своєю жорстокістю.

Я одна, поперед мене переплетені шляхи, кожний крок сприяє виникненню питання про доречність зроблених дій. У тенетах власних роздумів, наче у в'язкому болоті, чим довше зволікаю, тим менше шансів на порятунок. Рятуйте - вже час.

Я хочу під теплу ковдру, я хочу заснути у твоїх обіймах, тоді я почуватиму себе у безпеці, тоді я тремтітиму від щастя, я знову дихатиму, я плекатиму твоє тіло, і дякуватиму Богові за твоє існування.

Бажання: який же тернистий шлях до їх здійснення, але попри все обіцяю подолати той шлях до кінця, якщо доведеться це стане сенсом мого життя.

Ничего не держать в тайне от любимого, говорить обо всем. Думаю, такое не всем подойдет. Некоторые не всё хотят слышать, многие не умеют всё говорить.

Выходит это именно наш формат, я понимаю, что в первую очередь мы друзья и рассказываем все что происходит с нами, стирая рамки установленных стереотипов про разговоры между парнем и девушкой.
Такое соответствие редко встретишь. Мне это нравится, когда человек нуждается именно в том что я хочу и могу дать. Нет тогда этих воображаемых песочных замков нереализованных надежд и бла-бла-бла, нет жизни по принципу: "Мы не имеем что хотим, приходится хотеть то что имеем",
и это важно как по мне. С тобой я именно кайфую от того что имею, и понимаю, что имею я весьма безграничный дар, и не только черпаю из этого источника но и сама являюсь таким же источником для тебя.