Blue October

Я гірко посміхнувся, розуміючи незбутність власних мрій. Добре, що ніхто не бачив цієї посмішки. Я знав: так посміхаються дорослі. Вона не віщувала нічого доброго. Люди з такою посмішкою відрізають псам хвости, вибивають немічним із рук милиці, розсипають назбираний дитиною-жебраком дріб’язок, а потім пускають собі кулю в рота. Я знав ту посмішку як облуплену

я ничего так сильно не боюсь как того времени, когда моих родителей не станет

—Милый, заедешь за мной сегодня после шести?
– Олеся, нам надо расстаться.
– То есть ноги можно не брить? Уиии!

а мне от тебя тошно,
даже не хочется писать
все стихи мои сожгу летом.
мне от тебя тошно,
даже не хочется привыкать

И вообще у тебя ОЧЕНЬ хороший блог

Лучше быть угрюмым мечтателем, чем безмозглым тусовщиком

Курт Кобейн

мой гений

Спасибо: *

Людишки такие уязвимые… Чуть похолодало - уже температура, немного упал с крыши - разбился насмерть.