свідомість...

Скатертина пахла
яблуками,
брудними,
зірваними
руками малої
дитини, ліктями, що
спирались на
стіл, думками,
які роїлись в
голові сараною і
мухами цеце під час обіду.
Можливо, я
параноїк, але
твоє лице з
відтінком гіркої
міді, таке зношене,
рясно вкрите
зморшками.
Долоні посічені та
зім'яті, наче стара
піратська мапа. Вони постійно
шукають у її
грудях скарби
Атлантиди.
Час приносить
вірність в собачих лапах
і ти чухаєш її за
вухом, годуєш
кісткою,
вона спить поряд
з тобою на ліжку, проте,
поки тобі не
набридне.
Старий сервант в
кімнаті ще досі
пихатий, у ньому
радянський
сервіз, з якого
ми п'ємо чай
тільки по святах.
Я витираю хворий, вологий
ніс рукавами,
ховаю в
паркетній
шпарині погляд,
щоб ти не зміг прочитати у
ньому таку ще
неотесану,
дитячу впертість… Це, коли рана
гоїться, і її так
кортить здерти,
це коли ти
ростеш і
припиняєш любити
солодощі,
бо…
фантик насправді
вмирає, коли його
знімають з цукерки…