Это просто Вьюи блог

Поштовх…Тіло піддавалося з кожним рухом, голова боліла, тіло окутало марево, світ зникав, і з`являлася вона, така притаманна кожному, своєрідна журба.

Поштовх…Голова боліла від кожного удару, очі не бачили через слози. Голос зник, темрява окутала світ.

Поштовх…Біль заполонив душу, тревога, і біль, біль, біль.

Поштовх, поштовх, поштовх…Важко дихати, біль, поштовх….

Темрява…

Привіт, 1:15 !

Ти мене пам`ятаєш ?Звісно, я знаю що так, можеш не відповідати, я вже давно не чую твоїх відповідей, тож постійно душу себе монологами.

Пам`ятаєш той день ?Я так. Я знаю, що ти теж.

Я сумую, і знаю що ти теж.

Вже дванадцята ночі, ти все ще не спиш ?А ти чуєш мої побажання "Надобраніч" кожної ночі ?

Дивно, але чомусь я не чую твоїх…

Це було початком кінця… Кінець…Він ставав таким знайомим, його вже не уникнути. Залишається тільки велика чорна дірка в серці і більше нічого. Сподівання та спогади перетворюються на якусь дивну демагогію, яка по особливому пожирає з середини.

Ще вчора я бачила в твоїх очах всесвіт, а сьогодні ти ніхто.